Кольори: історія палітр

1 голос

64 відтінки трикутника та інші дивовижні палітри

Колір в дизайні – річ суб’єктивна. Що викликає сильні емоції у одних – на інших впливає абсолютно по-іншому. Іноді це відбувається на тлі особистих уподобань, іноді – в силу культурних особливостей. Теорія кольору – це наука. Варто трохи змінити відтінок або насиченість кольору – і глядачі відчують абсолютно інші почуття. Колір також по-різному працює в контексті різних культур: один і той же колір може в одній країні уособлювати щастя, а в іншій – щось негативне.

В своїй роботі, протягом багатьох років мені доводилось звертатись до Теорії кольору неодноразово. Кожне нове замовлення чи то в айдентиці (фірмовий стиль, ТМ і тп), чи в промдизайні, чи у веб-дизайні – ставало хорошею нагодою відкрити щось нове в кольористиці. Зрештою, в творчому середовищі щорічно обирають кольорові тренди, наприклад Інститут PANTONE. У 1963 році компанія Pantone зробила революцію в поліграфії, створивши систему кольорів PANTONE MATCHING SYSTEM®. Їхні «паперові» набори палітр є незамінними для мене і зараз, хоча все більше часу займає робота на WEB.

«Колір року за версією Pantone відображає те, що відбувається в нашій глобальній культурі, те, що люди шукають, і на що цей колір сподівається відповісти», – Лорі Прессман (Laurie Pressman), віце-президент Інституту кольору Pantone

Колір року 2021 • PANTONE

За роки роботи з кольором в архівах залишилось чимало цікавого по темі історії Теорії кольору… Хочу цим з вами поділитись.

Кольорові палітри • Історія розвитку

1. Кольрова палітра урини Ульріха Піндера • 1506

Кольрова палітра урини Ульріха Піндера • 1506

Ульріх Піндер, придворний лікар саксонського курфюрста Фрідріха III, написав кілька трактатів, в тому числі «Медичні осяяння», які містили варіацію на тему праці візантійського медика VII століття Феофіла протоспафарія «Урін», вкрай популярного в середні віки. За допомогою спеціального діагностичного кола середньовічні лікарі визначали характер хвороби, виходячи з смаку, запаху, а головне – кольору сечі. Крім іншого, виділялися такі відтінки:

  • Albus color ut aqua fontis – біла, як чиста вода, тобто прозора;
  • Lacteus color ut serum lactis – кольору молочної сироватки;
  • Caropos color ut vellus cameli – синьо-сіра, як верблюжа шкіра;
  • Subcitrinus ut pomi subcitrini non remissus – блідо-жовта, як незрілий лимон;
  • Citrinus color ut pomi citrini remissi – жовта, як стиглий лимон;
  • Subruffus color ut aurum remissum – червона, як золото з домішкою;
  • Ruffus ut aurum purum intensum – червона, як золото;
  • Rubeus ut crocus orientalis – червона, як східний шафран;
  • Subrubicundus ut flamma ignis remissa – червона, як низьке полум’я;
  • Viridis color ut caulis viridis – зелена, як капуста;
  • Niger ut incaustum – чорна, як чорнило.
© Ulrich Pinder. «Epiphanie medicorum». Nurnberg, 1506. Det Kongelige Bibliotek, København

2. Таблиця кольорів Уоллєра • 1688

Таблиця кольорів Уоллєра • 1688

Англійський натураліст Річард Уоллер був відомий як перекладач і один з перших редакторів «Філософських праць Королівського товариства», де він опублікував такі статті, як «Опис цікавого природного устрою мови дятла» і «Каталог простих і змішаних кольорів зі зразками кожного і описом їх властивостей» . Саме остання і містить наведену вище таблицю.

© Richard Waller. «A Catalogue of Simple and Mixt Colours with a Specimen of Each Colour». Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Vol. 6 (1686-1687). London, 1688

3. Система кольорів Шіффермюллєра • 1772

Система кольорів Шіффермюллєра • 1772

Головним предметом інтересу австрійського натураліста Йоганна Игнаца Шіффермюллера була лепідоптерологія – розділ ентомології, що вивчає метеликів. Саме тому в 1772 році він випустив книгу «Спроба систематизації кольорів». На цій ілюстрації – загальна модель, що демонструє безперервність колірних переходів.

© Ignaz Schiffermüller. «Versuch eines Farbensystems». Wien, 1772. Watson Library Special Collections

4. Трикутник 64 кольорів Августа Пфанненшмідта • 1781

Трикутник 64 кольорів Августа Пфанненшмідта • 1781

Майстер з виготовлення фарб Август Пфанненшмід вважав, що найважливіший інструмент художника – це трикутник, і виклав свою теорію в есе «Про керівництво по змішуванню всіх кольорів синіх, жовтих і червоних згідно прикладеному трикутнику». Всі описані ним 64 відтінки можна було змішати самостійно з основних кольорів, але Пфанненшмід продавав і готові варіанти фарб.

© August Louis Pfannenschmidt. «Essai sur la maniere de mélanger et composer toutes les couleurs». Lausanne, 1788 / gutenberg-e.org

5. Кольорова таблиця сліпоти • 1883

Кольорова таблиця сліпоти • 1883

Бенджамін Джой Джеффріс був одним з перших американських лікарів, які досліджували дальтонізм. Головним його завданням була розробка методу, який дозволив би діагностувати різні різновиди колірної сліпоти. У примітці до цієї таблиці уточнюється, що її не можна використовувати для тестування на дальтонізм, вона лише показує типові помилки дальтоніків.

© Benjamin Joy Jeffries. «Color-Blindness: Its Dangers and Its Detection». Boston, 1883. Center for the History of Medicine at Countway Library

5. Палітра кольорів під волосся • 1925

Палітра кольорів під волосся • 1925

Ця таблиця, опублікована в 1925 році американським журналом «Світ жінки», повинна допомогти в підборі одягу в залежності від кольору волосся і відтінку шкіри. Зокрема, повідомляється, що червоний в наряді підкреслює червоність особи, а людям з жовтуватою шкірою слід уникати будь-якого натяку на жовтий в одязі.

© Woman’s World Magazine, 1925 / Flickr

6. Кольорова палітра Клее • 1931

Кольорова палітра Клее • 1931

Теоретичні уявлення художника Пауля Клее про колір найактивніше формувалися, коли він викладав у Вищій школі будівництва і художнього конструювання (Баухаус) в 1922-1931 роках. В першу чергу вони стосувалася малювання аквареллю, а в їх основі лежала, крім іншого, книга «До теорії кольору», написана Йоганном Вольфгангом Гете на початку XIX століття, який виділяє шість кольорів веселки: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, фіолетовий.

© Paul Klee. «Bildnerische Gestaltungslehre». Zentrum Paul Klee, Bern